Олексій Виноградов
Феноменологічна, реляційна та польова перспективи роботи з групою
в гештальт-підході
Робота з психотерапевтичною групою в гештальт-підході - окремий і великий напрямок роботи, який включає значну теоретичну і практичну базу.
В цій статті я розгляну комплексний підхід до роботи з групою, який одночасно включає три перспективи роботи - робота з внутрішньою феноменологією учасників, робота зі стосунками (реляційний підхід) та робота з польової парадигми.
Врахування, використання та переключення миж цими трьома перспективами дозволяє бачити групові процеси більш об’ємно та відкриває широкі можливості для усвідомлення неочевидних процесів і зв’язків між процесами.
Але спочатку давайте поговоримо про те, що таке гештальт-група, для чого вона потрібна та чому важливо пам’ятати про принцип холізму.
Основні задачі в роботі ведучого гештальт-групи
Тож що таке гештальт-група? Це психотерапевтична група, з якою ведучий працює використовуючи гештальт-підхід. Основне і головне завдання, яке стоїть перед ведучим групи таке саме як і в індивідуальній роботі: терапія через усвідомлення. Відмінність від індивідуальної терапії полягає в тому, що в групі є більше двох людей, а значить людина відчуває себе в середині соціуму. І якщо індивідуальна терапія є репрезентацію індивідуальних стосунків, то групова - репрезентація соціальних взаємовідносин.
Наприклад, в індивідуальній терапії клієнт може відчувати, що терапевт недостатньо уважний до клієнта, так само як не була уважна його мама. Тобто у клієнта є трансфер материнських переживать на терапевта.
Також і в груповій терапії клієнт може відчувати недостатньо уваги до себе, так само як він відчував це в своїй родині. Тоді ми говоримо про груповий трансфер, тобто перенесення переживань зі своєї родини в минулому на те що відбувається в групі. Важливо зауважити, що в групі може бути як індивідуальний трансфер (“ти ставишся до мене як мій брат!”) так і груповий трансфер (“я відчуваю себе відторгнутою, як це було з моїм класом в школі”).
Задача ведучого групи - досліджувати ці процеси і допомагати учасникам групи усвідомлювати їх. В цьому сенсі групова гештальт-терапія є потужним інструментом, вона може працювати з тими пластами психіки, які важко побачити в індивідуальній роботі. Особливо (але не тільки) коли мова йде про травми, пов’язані з соціумом - булінг, самовираження, визнання, сором, потреба в приналежності тощо.
Ідея холізму в груповій роботі
В гештальт підході ми притримуємось ідеї холізму, тобто вважаємо що ціле є більшим, нім просто сума окремих частин.
Відповідно психотерапевтичну групу ми сприймаємо як єдине ціле, як єдиний організм. Який має свої індивідуальні особливості, свої закони і історію.
Але в такому разі виникає питання: Коли ми говоримо про теорію "Я", застосовану до груп: Чи існує кілька "Я", чи є лише одне "Я"?
Давайте звернемось до того, як влаштована природа. Коли ми кажемо про клітину нашого організму - чи є вона окремою живою істотою? Чи вона є частиною нас? Або коли ми кажемо про тварину - чи є вона окремою істотою, чи вона частина чогось більшого, екосистеми?
Відповідь полягає в тому, що і те і те правда. Ми не маємо розділяти ці речі. Вони існують одночасно. Кожний учасник групи - це індивідуальна особистість, індивідуальне “Я”. Просто він є частиною більшого “Я”, частиною єдиної групи. І “Я” усієї групи утворюється з персональних “Я” її учасників, і це групове “Я” є чимось більшим, ніж сума індивідуальностей учасників.
Тож ми говоримо про групове “Я”, яке виникає в процесі життя групи, яке є процесом (тобто постійно змінюється), і яка може бути цілющим для учасників групи завдяки професійній роботі ведучого. Ведучий в процесі робота досліджує як індивідуальні “Я” учасників, так і “Я” цілісної групи.
Три перспективи в роботі з групою
Групову роботу можна умовно розділити на три перспективи:
1. Усвідомлення себе. Своїх почуттів, своє тіло, думки, бажання, внутрішні конфлікти і інтенції. Тобто усвідомлення своїх внутрішніх феноменів. Тоді ми говоримо про перспективу роботи з внутрішньою феноменологією.
2. Усвідомлення своїх стосунків з людьми. Потреби в стосунках, кордони, патерни поведінки, особливості прив’язаності, очікування тощо. Тоді ми говоримо про стосункову (реляційну) перспективу роботи.
3. Усвідомлення більш широкого контексту свого життя. А саме - як навколишня ситуація впливає на моє життя. Навколишня ситуація в самому широкому сенсі - національність, культура, економічна ситуація, клімат, країна, місто і район проживання, фільми які я дивлюсь, новини які читаю, те що відбувається за вікном і те, яка атмосфера створюється на самій групі - геть усе. Це ми називаємо польовою перспективою.
Звісно, це розділення умовне, адже усі ці процеси в тісній взаємодії і не завжди їх можна чітко розділити. Проте таке розділення є для нас корисним, тому що дозволяє терапевту, який працює з групою бачити групові процеси одразу в різних площинах.
Давайте я розкажу про ці три перспективи детальніше. І я побудую свою розповідь таким чином, щоб продемонструвати як ці три перспективи зв’язані між собою.
Робота з внутрішньою феноменологією
Внутрішня феноменологія - це процес індивідуальних переживань учасника групи, які виникли “там і тоді”, але впливають на “тут і зараз”. Дослідження внутрішніх феноменів є важливою частиною терапії, тому що це саме те, що дозволяє нам краще зрозуміти себе. Це усвідомлення неусвідомленого.
Чому я так гостро реагую в деяких ситуаціях? Які переживання я приховую від самого себе? Як я сформувався, чому я той, хто я є? Що є моїми основними драйверами, потребами, мотивами? Що є моєю тінню, забороненою частиною себе, яка приховує мою силу? Куди я прагну, і, головне, чого я так сильно уникаю?
Відповіді на ці питання часто є дуже не очевидними.
Давайте приведу приклад як дослідження внутрішньої феноменології виглядає на групі.
Учасник психотерапевтичної групи (назвемо його Джон) каже, що ніяк не може закінчити важливий для нього проект.
Тоді ведучий пропонує зробити роботу в колі (індивідуальна терапевтична сесія в групі) - вони сідають всередині групи і розмовляють, поки інші учасники групи мовчки спостерігають. В процесі такої роботи може виявитись, що батьки клієнта мали завищені очікування від нього, і постійно його критикували. І тепер, коли клієнт хоче закінчити свій проект, в його голові звучить критика і знецінення батьків (“в тебе нічого не вийде!”, “ти знову все зіпсуєш!”, “ти невдаха”). І, підсвідомо, клієнт уникає проекту, адже він може помились - і тоді токсичні голоси батьків в його власній голові знову будуть його принижувати. Все те що я описав - це внутрішні феномени клієнта, його внутрішні процеси, які заважають йому жити. І задача ведучого допомогти клієнту подолати ці труднощі. В даному випадку - усвідомити токсичні інтроекти та відмовитись від них, натомість навчитись підтримувати і хвалити себе.
Після такої роботи учасники можуть поділитись своєю емоційною реакцією на роботу. І важливо підкреслити, що спостереження за роботою іншого учасника часто викликає резонанс і може бути дуже терапевтичною для тих, хто спостерігає. Навіть якщо вони не приймали прямої участі в роботі в колі, акт спостереження все одно є внутрішньою роботою, тобто роботою зі своєю внутрішньою феноменологією.
Усвідомлення внутрішніх феноменів є базовою і ключовою роботою в психотерапії, яка сприяє внутрішньому зростання і здатності спиратися на себе.
Робота з реляційної перспективи
Ми всі знаємо, що біль, розділена з іншим - стає меньшою.
Робота з реляційної перспективи дозволяє досліджувати реальні стосунки між учасниками, а також між учасниками і ведучим (оскільки він теж присутній в стосунках). Це дозволяє не тільки краще усвідомити себе і причини своїх страждань, а й “тут і зараз” отримати новий досвід. Досвід здорових стосунків, де людина відчуває себе побаченою, почутою, де поважають її гідність, розділяють її переживання і поводяться з нею щиро. У багатьох з нас є дефіцит такого досвіду, і саме він є тим, що зцілює душу.
Продовжуючи попередній приклад, ведучий може звернути увагу учасників на те, як робота з Джоном вплинула на групу, тобто на стосунки між учасниками. Одна учасниця, назвемо її Мері, сказала що Джон їй спочатку здавався занадто серйозним і непривітним. Але після того, як вона почула його історію - вона стала відчувати до Джона тепло та інтерес.
Джон на ці слова відреагував холодно, просто кивнувши. На що Мері одразу відреагувала: “О, тепер я знову відчуваю твою холодність. Момент моєї теплоти кудись зник. Жаль...”.
Може здатись що цей маленький діалог не має великого значення, але ведучий вирішив зупинився на цьому місці. І звернув увагу на те, як Джон відштовхує від себе людей. Виявилось, що Джон цього зовсім не усвідомлює, а коли він це помітив - його обличчя осяяло. Він зрозумів справжню причину, чому йому так складно знаходити друзів. Джон весь час думав, що причина в тому, що він нікому не подобається. А виявилось, що він сам підсвідомо відштовхує людей.
Це усвідомлення сильно вразила Джона. Він вибачився перед Мері за свою холодність, і сказав що: “Насправді мені була дуже важлива твоя підтримка. Просто мені складно в цьому зізнаватись, тому я і реагую так холодно. Але я хочу це змінити”.
І це усвідомлення дозволило Джону відповідати своїм теплом на відгуки інших учасників.
А далі, спершись на цей досвід, отриманий в групі - Джон зміг легше будувати стосунки в своєму житті.
Важливо додати, що в таких групових взаємодіях (так само як і в житті) частіше за все діє принцип комплементарності трансферів. Це означає, що люди можуть вибирати взаємодіяти з тими, чия поведінка відтворює знайомі патерни взаємодій з минулого досвіду. Часто - саме з минулого травматичного досвіду.
В нашому прикладі ми розглянули історію Джона - чоловіка, який підсвідомо відштовхує людей через страх бути вразливим. Але є ще історія Мері - жінки, яка підсвідомо вибирає тих, хто її відштовхує. Тож робота з її історією також може принести багато важливих усвідомлень для Мері.
Задача ведучого в цьому випадку - не просто допомогти Джону і Мері краще усвідомити свої переживання і патерни поведінки в стосунках (робота з внутрішньою феноменологією). А і бути фасилітатором нової взаємодії учасників, де вони можуть отримати досвід інших стосунків. Стосунків, які більше відповідають їхнім потребам в щирості, близькості та повазі. Саме цей новий досвід - і є тим, що дозволяє якісно змінити своє життя учасників групи.
Робота з польової перспективи
Психіка людини і її психічні процеси - це комплексне явище, яке неможливо описати формулами чи звести до конкретних порад що робити в тій чи іншій ситуації. Хоча ми можемо виділяти загальні закономірності, ми не можемо передбачити кожну конкретну ситуацію в терапевтичному процесі, і цим психотерапія відрізняється від точних наук. Занадто багато факторів, які впливають на людину, і ми не можемо знати і передбачити їх усі. Ця величезна кількість факторів в гештальт-терапії називається “полем”.
Проте, хоча ми не можемо побачити усі елементи поля - ми можемо відчути поле як цілісне явище.
Щоб відчувати поле терапевтичної групи треба одночасно слідкувати за досить великою кількістю процесів. Бачити феномени учасників, пам’ятати контекст їхніх історій і того що вже відбулось на групі, бути уважним до своїх власних тілесних переживань, емоцій і фантазій, враховувати зовнішній контекст ситуації. Поле - це те, що неможливо порахувати математично, це те, що важливо відчувати. І ми усі маємо природну здатність до цього відчуття.
Давайте поясню це на конкретному прикладі. А для цього ми знову повернемось до нашої вигаданої терапевтичної групи 🙂
Після того, як Джон попрацював в колі, а потім поговорив з Мері - в групі повисла тиша. Ця тиша була досить довгою, і ведучий відчув, що у нього всередині зростає напруга, його тіло завмерло, а дихання стало поверхневим. Він помітив що інші учасники також завмерли. Йому захотілось пожартувати, запропонувати якусь вправу - щоб розрядити атмосферу і рухатись далі. Але ведучий цього не зробив. Він дав собі паузу, щоб краще зрозуміти що стоїть за цією напругою.
Напруга відчувалась як важке, непереносиме почуття. Ведучий відчув невимовно сильний сум, хоча не було ніяких явних причин для цього. Не розуміючи до кінця природу цих переживань він вирішив поділитись ними з групою.
“Не знаю чому, але я тільки що відчув дуже сильний сум, настільки сильний що аж завмер усім тілом. І одразу захотілось пожартувати або запропонувати вам вправу на самодослідження - що завгодно, аби лише уникнути цього складного переживання.”
Після цих слів декілька учасників голосно видихнули. “Я теж відчув сум, і чомусь згадав свого дідуся, якого сильно любив. І який помер минулого року” - сказав хтось.
В цей момент одна учасниця, назвемо її Сара, почала гірко плакати.
“Коли я слухала Джона, я згадувала про свою матір, яка померла коли мені було п’ять. Я не хотіла про це розповідати, щоб не засмучувати вас, і взагалі це було недоречно. Хоча Джона і критикували батьки, але я заздрила йому, що в нього є мама. Мені досі боляче від цієї втрати”.
Коли Сара розказала свою історію, виявилось що у багатьох учасників також є історії втрат, які вони не відгорювали.
Втрата і горювання - це переживання, які група уникала. Ми це називаємо “груповою фігурою уникнення”. Проте як би не хотілось цих переживань уникнути - вони були в полі цієї ситуації.
І ведучий відчув ці польові переживання. Важливо наголосити, що мова йде не про розуміння, а саме про відчуття. Ведучий геть не розумів звідки у нього взявся цей сум. Але він його відчував, і, так само як і інші учасники групи - хотів уникнути. Те, що ведучий назвав свої переживання, легалізував їх, дозволив їм бути - дозволило іншим учасникам також усвідомити своє горе і ризикнути поділитись їм.
Виникає закономірне питання - чи все, що переживає ведучий є частиною поля? Адже його емоції могли бути не польовими переживаннями групи, а його власними. Давайте це питання сформулюємо так:
Чи є поле різним для кожної людини, чи це загальний вимір у конкретній ситуації?
Одночасно і перше і друге. З одного боку - можна впевнено сказати що поле є одне для всіх. Коли дві людини знаходяться в кімнаті - ця кімната є частиною їхнього поля, і вона одна й та сама для них обох. Коли ми зараз з вами зідзвонюємося - наша віртуальна кімната і є нашим полем, і воно однакове для нас двох.
З іншого боку - для двох різних людей ніколи не може бути повністю однакове поле, тому що кожна людина має свою індивідуальну конфігурацію поля.
Беручи нас з вами - у нас є багато відмінних контекстів. Різний життєвий досвід, різні умови проживання, різне коло найближчих людей.
Тобто є частина нашого поля що перетинається - і це є спільне поле для нас двох. І завжди є частина поля, яка не перетинається, що є нашим індивідуальним контекстом, який ми приносимо в цей діалог. І поєднання усіх контекстів - нашого загального поля і наших індивідуальних полей створює своє, специфічне і унікальне поле, яка існує прямо тут і зараз, і існує доти, доки ми зараз спілкуємось.
І крім всього - поле це процес, який постійно змінюється.
Повертаючись до ведучого групи, ми можем сказати, що з одного боку - немає чіткої межі між тим чи є його емоції власне його чи вони польові. Технічно кажучи, все, що виникає у ведучого є невід’ємною частиною групового поля, оскільки ведучий сам є частиною поля, як і інші учасники.
З іншого боку - є досить чіткі діагностичні критерії, які дозволяють відрізнити чи пов’язані відчуття ведучого з тим, що є актуальним в групі (зчитування поля) чи вони пов’язані з його минулим досвідом “там і тоді” (контр-перенос).
Ці критерії - емоційний резонанс та збільшення енергії. Коли ведучий поділився своїми переживаннями на групі - саме реакція учасників у вигляді видихів, сльоз, полегшення, бажання поділитись своєю історією було ознакою того, що це переживання польове. Якщо після того, як ведучий ділиться своїми переживаннями немає резонансу, енергія не зростає - тоді можна сказати що це його контр-перенос.
Робота ведучого з польової перспективи якраз і полягає в тому, щоб відчувати поле, ділитись своїми реакціями, переживаннями і думками. І підтримувати ті процеси, де виникає резонанс, та відходити від тих, де резонанса немає.
Заключення
Усвідомлення себе, стосунки з іншими і взаємодія зі світом - це три ключові аспекти життя кожної людини, які тісно переплетені між собою і не можуть бути штучно відокремлені один від одного. Ми усвідомлюємо себе через стосунки з іншими в навколишньому середовищі.
Робота в терапевтичній групі має включати ці аспекта нашого буття. Три перспективи роботи, описані в цій статті (внутрішня феноменологія, стосунки, поле) є зручними для створення концептуального бачення групових процесів і заснованих на цьому терапевтичних інтервенцій. Можливість тримати в фокусі ці перспективи і свідомо переключатись між ними для терапевтичних цілей робить роботу в групі глибокою і багатошаровою, дозволяючи учасникам отримувати цілісний досвід усвідомлення і проживання власного життя.
Leading
Oleksiy Vinogradov
- Accredited Gestalt therapist VOPPGP
- VOPPGP supervisor
- Leader of psychotherapeutic groups
- Founder of the Gestalt Club union
- Host of psychological video blog
- Co-organizer of the gestalt intensive "Space of relations"
- More than 12 years of psychotherapeutic practice